Імпортно-експортна торгівля

Імпортно-експортна торгівля у концепті «Податки на долонях» — це спеціальний зовнішньоекономічний режим торгово-операційного оподаткування, який застосовується до операцій входу товарів на внутрішній ринок України або виходу товарів за межі внутрішнього ринку.

На відміну від оптової, виробничої та роздрібної торгівлі, які переважно охоплюють внутрішній рух товарів між резидентами, імпортно-експортна торгівля пов’язана із зовнішньоторговельним контуром. Її завдання полягає не лише у фіскальному вилученні, а й у формуванні податкових стимулів, які підтримують внутрішнє виробництво, переробку сировини, експорт продукції з більшою доданою вартістю та зменшення залежності внутрішнього ринку від готового імпортного споживання.

Імпортно-експортний режим не є ізольованим набором митно-торговельних ставок. У межах концепту він залишається частиною загальної логіки ТОП, але застосовується з урахуванням того, яку економічну функцію виконує товарний потік: входить готовим товаром у національне споживання, входить як ресурс для внутрішньої переробки, виходить як продукція з доданою вартістю або вивозиться як сировина без достатньої внутрішньої переробки.

Ключовим критерієм імпортно-експортного режиму є ступінь переробки товару. У концепті розрізняються три основні групи товарів:

• товари кінцевого споживання;
• напівфабрикати;
• сировина.

Такий поділ має не лише технічне, а й економічне значення. Товар кінцевого споживання є завершеним продуктом, який може безпосередньо потрапити до споживача. Напівфабрикат уже пройшов певну стадію обробки, але потребує подальшої доробки. Сировина є первинним ресурсом, який має найменший ступінь переробки та може стати базою для внутрішнього виробництва.

На основі цієї класифікації формується диференційована система ставок:

Імпорт товарів кінцевого споживання оподатковується за ставкою 25 %, оскільки такий товар безпосередньо конкурує з продукцією внутрішнього виробника і спрямовується до національного споживання. Імпорт сировини та напівфабрикатів оподатковується за ставкою 0 %, тому що такі товари не завершують економічний цикл споживання, а можуть бути використані для створення внутрішньої доданої вартості. Експорт товарів кінцевого споживання та напівфабрикатів оподатковується за ставкою 1,5 %, оскільки такий експорт відображає вивезення результату внутрішньої переробки. Експорт сировини оподатковується за ставкою 4 %, тому що вивезення сировини без переробки зменшує потенціал створення доданої вартості всередині країни.

Імпортні та експортні ставки не слід трактувати як порушення принципу внутрішньої монолінійності. Монолінійність стосується передусім внутрішнього товарного руху: виробнича торгівля — оптова торгівля — роздрібна торгівля. Імпортно-експортний блок має іншу природу, оскільки працює на межі внутрішнього і зовнішнього ринку. Тому його ставки виконують не лише фіскальну, а й структурно-регуляторну функцію.

Економічна логіка імпорту в концепті є подвійною. З одного боку, готовий імпортний товар кінцевого споживання має нести підвищене навантаження, тому що він прямо заміщує потенційну продукцію внутрішнього виробника. З іншого боку, імпорт сировини та напівфабрикатів не повинен обтяжуватися податком на вході, оскільки такі товари можуть бути використані для розвитку внутрішнього виробництва, зайнятості, переробки, експорту та розширення податкової бази на наступних етапах.

Економічна логіка експорту також є диференційованою. Якщо країна експортує готову продукцію або напівфабрикати, вона фактично вивозить результат внутрішньої переробки, технологій, праці, організації виробництва та створеної всередині країни доданої вартості. Тому така операція отримує знижену ставку 1,5 %. Якщо ж експортується сировина, країна вивозить ресурс, який міг би бути використаний для внутрішньої переробки. Тому ставка 4 % виконує стримувальну функцію щодо сировинної експортної моделі.

Для наочного відображення цієї логіки передбачено поглиблений матеріал Б2-27.1 “Схема впливу імпортно-експортного оподаткування на розвиток внутрішнього виробництва”. У ній зеленими потоками позначаються бажані для національної економіки напрями — імпорт виробничих ресурсів і експорт продукції з більшою доданою вартістю, а фіолетовими — потоки, щодо яких система формує захисний або стримувальний ефект: імпорт готового споживання та експорт сировини.

У режимі імпорту суб’єктом податкового зобов’язання виступає резидент-покупець, платник коштів або отримувач товару. База може відкриватися через оплату нерезиденту, ввезення товару або ручну сплату податку при митному оформленні. У режимі експорту суб’єктом податкового зобов’язання виступає резидент-експортер або отримувач доходу, а база відкривається через оплату від нерезидента або фактичне вивезення товару.

При імпорті ручна сплата може застосовуватися на митному етапі та інтегруватися в загальний грошовий потік рахунку. Це важливо для ситуацій, коли податок має бути сплачений до або під час митного оформлення, а не лише після подальшого продажу товару на внутрішньому ринку. При експорті ручна сплата може застосовуватися за загальними правилами ТОП, якщо операція вже відкрила базу, але автоматичний грошовий потік ще не забезпечив погашення зобов’язання.

Окремо слід підкреслити, що в імпортно-експортному режимі не передбачається бюджетне відшкодування за логікою ПДВ. Це принципово відрізняє концепт від чинної моделі, де зовнішньоторговельні операції часто пов’язані з податковим кредитом, нульовою ставкою, відшкодуванням, перевірками та адміністративними ризиками. У ТОП податковий результат формується через ставку відповідного режиму, а не через складну систему кредитів і відшкодувань.

Для правильного функціонування імпортно-експортного режиму критичною є цифрова митна верифікація категорії товару. Система повинна визначити, чи є товар сировиною, напівфабрикатом або товаром кінцевого споживання. Саме від цього залежить ставка і економічна логіка операції. Ризик спірної класифікації товарів не скасовує саму ідею механізму, але означає, що для його реалізації потрібна сильна інституційна база, єдина цифрова система товарних кодів, прозорі критерії класифікації та мінімізація суб’єктивного ручного трактування.

Зв’язок імпортно-експортної торгівлі з акцизним режимом також має бути розмежований. Якщо імпортується готовий підакцизний товар, може поєднуватися імпортний ТОП 25 % і відповідний акциз. Якщо імпортується підакцизна сировина, вона може входити за логікою 0 % ТОП і без виникнення акцизу, але з цифровим акцизним моніторингом. При експорті підакцизної сировини може застосовуватися експортний режим 4 %, а акцизний контроль завершується після виведення товару з внутрішнього обігу.

Для бізнесу імпортно-експортна торгівля в логіці ТОП означає більш зрозуміле податкове правило: ставка залежить не від складної системи відшкодування, податкового кредиту або фінансового результату, а від напряму руху товару та його економічної категорії. Підприємство має чітко розуміти: готовий імпортний товар оподатковується як споживчий вхід на внутрішній ринок; сировина й напівфабрикати для переробки не обтяжуються на вході; експорт продукції з доданою вартістю підтримується; сировинний експорт стримується.

Для держави цей режим створює інструмент не лише фіскального, а й промислово-структурного впливу. Держава може підтримувати не абстрактний товарообіг, а саме ту модель зовнішньої торгівлі, яка посилює внутрішню переробку, виробництво, зайнятість, технологічний розвиток і експорт продукції з більшою доданою вартістю.