Методика Final Fiscal Effect, FFE
Методика Final Fiscal Effect, FFE використовується для визначення кінцевого фіскального ефекту податкового механізму. Її призначення полягає в оцінюванні того, яку частку розширеної економічної бази порівняння фактично забезпечує один відсоток податкової ставки у вигляді податкових надходжень. За своїм економічним змістом FFE характеризує фіскальну продуктивність одного відсотка ставки та дозволяє порівнювати податкові механізми незалежно від відмінностей у їх юридичних базах оподаткування.
На відміну від традиційних показників, які часто зіставляють податкові надходження з ВВП, FFE переносить увагу на ширшу економічну базу, у межах якої фактично формується фіскальний результат податку. Це важливо тому, що ВВП не завжди є фактичною базою формування податкових зобов’язань. Для різних механізмів такою економічною базою можуть бути товарообіг, споживання, валовий дохід, прибуток, фонд оплати праці, імпортні операції або інші економічні потоки.
Головна логіка FFE полягає в тому, що податки не можна порівнювати лише за розміром номінальної ставки або за абсолютною сумою надходжень. Один податок може мати високу ставку, але вузьку, похідну або складно контрольовану базу. Інший податок може мати нижчу ставку, але ширшу, прямішу й прозорішу базу. Саме тому FFE оцінює не ставку як таку, а здатність одного відсотка ставки трансформуватися у фактичне фіскальне вилучення.
У межах методики розмежовуються три рівні бази: юридична база оподаткування, економічна база податкового механізму та розширена економічна база порівняння. Юридична база використовується для нарахування податку платнику. Економічна база відображає реальний процес або потік, у межах якого формується потенціал податкових надходжень. Розширена економічна база порівняння використовується для аналітичного зіставлення різних податкових механізмів між собою.
Окремо слід підкреслити ключову методологічну відмінність FFE від наближених показників фіскальної ефективності, зокрема коефіцієнта ефективності відносно ВВП або VRR для ПДВ. Коефіцієнт ефективності фактично співвідносить податкові надходження з ВВП як умовною універсальною базою, тоді як VRR оцінює результат ПДВ відносно потенційної бази кінцевого споживання. Методика FFE використовує інший підхід: вона співвідносить податкові надходження з уніфікованою розширеною економічною базою порівняння, яка визначається через валовий товарообіг у межах зони функціонування платників відповідного податку. Саме тому FFE дозволяє оцінити не лише формальну віддачу ставки відносно ВВП або кінцевого споживання, а кінцеву фіскальну продуктивність податкового механізму відносно ширшого економічного обороту, у межах якого фактично формується його податковий потенціал.
Валовий товарообіг у методиці FFE не ототожнюється з юридичною базою кожного окремого податку. Для податку на прибуток юридичною базою залишається фінансовий результат, для ПДВ — операції з постачання товарів, послуг та інші визначені законом об’єкти, для ПДФО — дохід фізичної особи. Проте саме валовий товарообіг використовується як уніфікована розширена база порівняння, оскільки він є первинним економічним джерелом формування більшості похідних податкових баз: доходу, доданої вартості, прибутку, фонду оплати праці, дивідендів та інших форм економічного доходу. Відповідно, формули розрахунку FFE можуть відрізнятися залежно від податку не за логікою самого показника, а за способом наближеного визначення валового товарообороту, який належить до сфери функціонування відповідного податкового механізму.
У загальному вигляді показник FFE може бути поданий так:
FFEᵢ = ((Tᵢ / Bᵢ) × 100) / rᵢ,
де FFEᵢ — кінцевий фіскальний ефект i-го податкового механізму;
Tᵢ — фактичні надходження від i-го податку;
Bᵢ — розширена економічна база порівняння для i-го податку;
rᵢ — базова або ефективна ставка відповідного податку, %.
За відсутності повної статистичної інформації щодо фактичної розширеної бази може використовуватися наближений розрахунок, максимально наближений до дійсної економічної зони функціонування податку:
Bᵢ ≈ ВВП × k + I + E − ВВП × k × p,
де ВВП — валовий внутрішній продукт;
k — коефіцієнт співвідношення валового товарообороту до ВВП;
I — імпортні операції;
E — експортні операції;
p — орієнтовна частка товарообороту, що функціонує у пільгових, преференційних або спрощених режимах і не формує повноцінного фіскального результату за відповідним механізмом.
У базовому сценарії такої наближеної оцінки може використовуватися співвідношення валового товарообороту до ВВП на рівні 2,5 та орієнтовна частка преференційного або спрощеного товарообороту на рівні 0,15. Саме така конструкція дозволяє наблизити базу FFE до реального економічного обороту, у межах якого функціонують ПДВ або податок на прибуток, і водночас уникнути методологічного спрощення, властивого оцінкам, що використовують лише ВВП або кінцеве споживання як універсальний знаменник.
У практичному вимірі значення FFE можна читати так: якщо FFE дорівнює 1, то один відсоток податкової ставки забезпечує один відсоток фіскального вилучення з розширеної економічної бази порівняння. Якщо FFE менше 1, це означає, що один відсоток ставки трансформується лише в частину одного відсотка фіскального вилучення. Для інтерпретації таких результатів використовується матеріал Діапазони значень FFE у різних податках.
Застосування наведеної шкали потребує важливого методологічного уточнення. Попри те, що валовий товарообіг у межах методики FFE використовується як уніфікована розширена економічна база порівняння, податкові механізми формують свої юридичні бази по-різному. Для податків із прямою базою, зокрема податку з обороту, податку з продажів, податку з доходів фізичних осіб, база оподаткування максимально наближена до відповідного валового потоку. Тому для цієї групи значення FFE, наближене до 1, може розглядатися як ознака майже повної фіскальної трансмісії ставки у податкові надходження.
Натомість ПДВ і корпоративний податок використовують похідні бази, які формуються всередині валового товарообороту: додану вартість або прибуток. Тому пряме порівняння їхніх значень FFE з податками, що мають безпосередню базу у вигляді товарообороту або доходу, є методологічно обмеженим. Для податків із похідною базою значення FFE, наближене до 0,5, доцільно інтерпретувати як умовну верхню межу повної фіскальної трансмісії в межах власної економічної бази. Іншими словами, для ПДВ і корпоративного податку значення FFE = 0,5 може розглядатися як аналог 100 % фіскальної ефективності всередині групи податків із похідною базою, тоді як для податків із прямою базою аналогом повної трансмісії є значення FFE, наближене до 1.
Отже, наведена шкала дозволяє здійснювати два рівні інтерпретації. Перший рівень — загальне розміщення податкових механізмів у межах єдиної шкали FFE від 0 до 1. Другий рівень — коректне порівняння податків усередині однорідних груп: окремо податків із прямою базою оподаткування та окремо податків із похідною базою. Саме другий підхід є методологічно коректним для оцінювання ПДВ і корпоративного податку, оскільки їх нижчі значення FFE зумовлені не лише якістю адміністрування, а й самою природою похідної податкової бази.
Окремим допоміжним критерієм у межах інтерпретації FFE є складність розрахунку податкового зобов’язання. Вона не замінює сам показник FFE, але допомагає пояснити, чому податки з похідною, вузькою або складно коригованою базою часто мають нижчу фіскальну трансмісію. Чим більше проміжних елементів потрібно для формування податкового результату — витрат, прибутку, податкового кредиту, відшкодування, коригувань, пільг або винятків, — тим більше точок виникає для адміністративного впливу, оптимізації, спорів і викривлення бази.
Для перевірки внутрішніх властивостей FFE використано модельне порівняння корпоративного податку та податку з обороту. Таке порівняння є показовим, тому що корпоративний податок базується на прибутку як похідній і звуженій частині валового доходу, тоді як податок з обороту безпосередньо пов’язаний із валовим товарообігом. Саме тому ці два механізми дозволяють наочно показати, як характер податкової бази впливає на кінцевий фіскальний ефект.
Графічне відображення ключових розрахункових залежностей подано в матеріалі Вплив зростання рентабельності витрат на податкове навантаження корпоративного податку та податку з обороту. Цей графік показує, що податкове навантаження корпоративного податку на валовий товарообіг зростає разом із підвищенням рентабельності витрат, тоді як податок з обороту за незмінної ставки зберігає стабільний рівень навантаження.
Додатковий графічний зріз подано в матеріалі Порівняння ставки податку з обороту, необхідної для забезпечення фіскального ефекту корпоративного податку за різних рівнів рентабельності витрат. Він показує, яка ставка податку з обороту може забезпечувати фіскальний ефект, співставний із корпоративним податком за різних рівнів рентабельності. Така візуалізація демонструє, що податок із ширшою і прямішою базою може досягати порівнюваного фіскального результату за нижчої номінальної ставки.
На підставі методики Final Fiscal Effect можна сформулювати кілька основних висновків.
По-перше, фіскальна ефективність податкового механізму не визначається лише рівнем номінальної ставки. Вирішальне значення має характер бази: пряма вона чи похідна, широка чи вузька, стабільна чи залежна від проміжних умов.
По-друге, податки з прямою та широкою базою мають вищу і стабільнішу фіскальну трансмісію. Податок з обороту в модельних розрахунках демонструє значення FFE на рівні 1, оскільки його юридична база збігається з валовим товарообігом. Корпоративний податок, навпаки, має нижчі та варіативніші значення FFE через залежність від прибутку як похідної частини валового доходу.
По-третє, підвищення ставки саме по собі не змінює внутрішню фіскальну продуктивність механізму, якщо структура бази залишається незмінною. Воно збільшує суму податкових надходжень і податкове навантаження, але не усуває проблему вузької, похідної або складно контрольованої бази.
По-четверте, зростання рентабельності витрат по-різному впливає на податкові механізми. Для корпоративного податку воно розширює базу прибутку та збільшує FFE. Для податку з обороту, навпаки, зміна рентабельності не змінює значення FFE, оскільки податок залишається прив’язаним до валового товарообігу, а не до фінансового результату.
По-п’яте, складність алгоритму розрахунку податкового зобов’язання не є самостійним показником FFE, але пояснює, чому податки з похідною або коригованою базою частіше демонструють нижчу фіскальну трансмісію. Чим більше проміжних елементів потрібно для розрахунку, тим більше можливостей для звуження бази, адміністративного впливу, спорів і викривлення кінцевого фіскального результату.
Отже, методика Final Fiscal Effect дозволяє перейти від питання «якою є ставка податку?» до питання «наскільки результативно один відсоток цієї ставки фактично працює відносно розширеної економічної бази?». Саме тому FFE є важливим методологічним інструментом для оцінювання податкових механізмів і пояснення того, чому податкова реформа не повинна зводитися лише до зміни ставок.