Недоліки існуючої системи оподаткування

Недоліки існуючої системи оподаткування — це сукупність структурних, методологічних, адміністративних і практичних обмежень чинної податкової моделі, які ускладнюють ведення бізнесу, знижують прозорість податкової бази, посилюють залежність платника від ручного адміністрування та можуть відривати податкове зобов’язання від фактичного економічного обміну.

У межах дослідження ця тема не означає повного заперечення чинної податкової системи як такої. Йдеться не про те, що всі її елементи є неправильними або непридатними, а про необхідність критично оцінити ті механізми, які створюють надмірну складність для бізнесу, ускладнюють прогнозування податкового результату та залишають значний простір для коригувань, винятків, ручного трактування або адміністративного впливу.

У зведеному вигляді недоліки існуючої системи оподаткування проявляються не лише у складності ставок або звітності, а й у глибших структурних рисах: похідності податкової бази, слабкому зв’язку податкового зобов’язання з фактичною господарською операцією, великій кількості коригувань і винятків, адміністративній залежності платника, ризику ручного доведення очікуваного рівня податкового навантаження, блокуванні податкових накладних до остаточного встановлення порушення, ланцюгових економічних втратах для контрагентів та фактичному зміщенні тягаря доведення правомірності операції на платника податків.

Деталізований перелік таких ознак подано у матеріалі Б2-17.1 “Зведений перелік недоліків існуючої системи оподаткування”.

Особливе місце серед цих недоліків займають складні механізми, зокрема ПДВ і податок на прибуток. У теорії вони мають виконувати важливі фіскальні функції, однак у практичному застосуванні їх результат залежить від багатьох додаткових елементів: податкового кредиту, бюджетного відшкодування, витрат, фінансового результату, коригувань, пільг, статусу контрагентів, адміністративної практики та можливості перенесення податкового навантаження в ціну.

ПДВ у класичній теорії описується як нейтральний податок на кінцеве споживання. Однак у реальному господарському обороті він може втрачати цю нейтральність через витрати без вхідного податкового кредиту, касові розриви, затримки бюджетного відшкодування, участь неплатників ПДВ у ланцюгах постачання, невизнання окремих податкових компонентів або тимчасове блокування податкового кредиту. Тому в межах дослідження окремо виділяється тема прихованої каскадності ПДВ.

Окремим практичним недоліком є блокування податкових накладних та розрахунків коригування. Такий механізм може створювати прямі й непрямі втрати не лише для підприємства, щодо якого застосовано блокування, а й для інших підприємств у ланцюгу постачання. Якщо контрагент не може сформувати податковий кредит, затримуються розрахунки, зростають адміністративні витрати, виникають ризики втрати партнерів, судові витрати та касові розриви. У цьому сенсі податкове адміністрування може впливати не лише на окремого платника, а на цілий господарський ланцюг.

Ще одним недоліком є фактичне зміщення тягаря доведення правомірності операції на платника податків. У практиці адміністрування платник може опинятися в ситуації, коли реєстрація податкової накладної або операція спочатку блокується адміністративним способом, а вже потім підприємство змушене доводити правомірність своїх дій шляхом подання пояснень, документів, скарг або звернення до суду. Така логіка наближає платника до стану постійного доведення власної добросовісності, навіть якщо операція має реальний економічний зміст.

Податок на прибуток також має проблемну рису: його база формується не безпосередньо з фактичної операції, а через фінансовий результат, який залежить від доходів, витрат, собівартості, амортизації, коригувань, пільг і облікової політики. Тому податкове зобов’язання може бути віддаленим від конкретної господарської події, а його фактичне адміністрування — залежати не тільки від реального прибутку, а й від очікуваного рівня платежів, податкової практики та інтерпретації контролюючих органів.

Окремо слід виділити ризик ручного податкового адміністрування. Він проявляється тоді, коли фактичний рівень податкового навантаження підприємства визначається не лише законом і реальним економічним результатом, а й адміністративними очікуваннями щодо “нормального” або “мінімально прийнятного” рівня сплати податків. У такому випадку податкова система частково втрачає нейтральність і перетворюється на інструмент індивідуального адміністративного впливу на підприємства.

Мікрорівневий аналіз підприємств України також підтверджує, що складні механізми з непрямою або похідною базою можуть проявлятися не лише як формальні податкові інструменти, а як фактичний витратний, ліквіднісний або адміністративний тиск на бізнес. Зокрема, ПДВ у певних умовах може ставати витратним або ліквіднісним чинником для підприємства, а податок на прибуток — частково втрачати зв’язок із реальною прибутковістю через адміністративні очікування щодо рівня сплати.

Водночас недоліки чинної системи не можна зводити лише до окремих податків. Проблема є ширшою: система поєднує складні фіскальні механізми, значний обсяг звітності, залежність від перевірок, ризики блокувань, ручне адміністрування, неоднакову практику трактування операцій і недостатній зв’язок між податковим зобов’язанням та реальною економічною подією.

Для концепту «Податки на долонях» ця тема має діагностичне значення. Вона пояснює, чому податкова реформа не повинна обмежуватися лише зміною ставок, скороченням окремих звітів або технічним удосконаленням адміністрування. Якщо податкова база залишається похідною, складною, адміністративно залежною або слабо пов’язаною з фактичним економічним обміном, то проблема зберігається навіть після зміни ставки.

Саме тому концепт пропонує іншу логіку: перенести центр податкового обліку на фактичну господарську операцію, рух товару, рух коштів і цифрову фіксацію економічного обміну. Такий підхід має зменшити кількість проміжних розрахункових елементів, зробити податкову базу прозорішою, а момент виникнення податкового зобов’язання — більш зрозумілим і формалізованим.

Особливе значення в цьому контексті має принцип презумпції правомірності платника податків та системно підтвердженої господарської операції. Якщо операція зареєстрована в єдиній електронній системі, пов’язана з договором, рахунком, накладною, товарним кодом, контрагентом, платіжною підставою та відповідним податковим алгоритмом, платник не повинен повторно доводити її законність перед контролюючим органом. Тягар доведення порушення має покладатися на державу, а не на платника податків.